 В українців, як і в інших православних народів, центральне місце під час свята Богоявлення займали обряди, пов’язані з водою. Вечір напередодні Водохреща називали «другим Святвечором», «голодною кутею», «бабиним вечором» тощо. У цей день не виконували жодних господарських робіт, постували та готували кутю. Основні елементи святкової вечері на «голодну кутю» повторювали святвечірні традиції. Знов-таки «закликали мороз», підкидали кутю під стелю, «щоб бджоли роїлись», а за прикметами погоди визначали перспективи врожаю на майбутнє. Після святкової трапези в багатьох областях України було прийнято «проганяти кутю». Обряд цей знаменував завершення періоду зимових святок. Дорослі, а частіше діти, виходили надвір і зчиняли шум: галасували, били макогоном або поліном у ріг хати, по порожніх цебрах, воротях тощо. За аналогією з новорічними звичаями інших європейських народів можна припустити, що звичай «випроваджування куті» в українців у минулому виконував магічну функцію відлякування «нечистої сили».
Трапезу розпочинали свяченою водою, а потім кожний господар кропив нею усіх членів родини, хату, господарські будівлі, худобу, сільськогосподарські знаряддя тощо. Одночасно обкурювали всі приміщення пахучим зіллям і писали хрести на вікнах, дверях, домашньому начинні. Виконуючи ці магічні дії, сам господар або хтось із родини носив із собою обрядовий хліб, що за народними уявленнями надавало ритуалу особливої сили.
Гуцули до «Йордана» виготовляли дерев’яні хрести у вигляді ляльки, прикрашали їх травами і вивішували на видному місці: колодязях, воротах, над входом до хати. На гуцульських хатах могло висіти одночасно по кілька десятків таких хрестів, які вважалися важливим оберегом від усього злого.
Водосвяття
На Водохреща обов’язково ходили до церкви. Кульмінаційним моментом свята Богоявлення було безпосереднє освячення води, коли священик занурював хрест у воду. За давньою традицією ця церемонія проходила 19 січня просто неба, на берегах річок, струмків, озер. Напередодні свята на льоду спеціально вирубували великий хрест, потім пробивали ополонки, а з льоду й снігу робили одне або кілька скульптурних зображень хреста, які нерідко обливали буряковим квасом, від чого ті набували червоного кольору. Навколо хрестів подекуди ставили ялинки чи інші вічнозелені дерева. У багатьох населених пунктах облаштування місця «Ордані» вважалось почесним обов’язком парубочої громади.
Багатолюдні хресні ходи до річки влаштовувалися у день Водосвяття в селах і містах України. Крім церковних корогв та ікон учасники цих процесій несли з собою запалені «трійці» — три свічки, перевиті стеблами базиліку, чебрецю та інших квітів. Під час самого водосвяття в багатьох місцевостях стріляли з рушниць — «розстрілювали коляду». В народі побутувало повір’я, що ці постріли розганяють вовків, які ходили до «Водохрещ» зграями. Під час рушничної стрілянини у небо підкидали голубів, прикрашених стрічками з кольорового паперу. Поява птахів на Йордана символізувала «Духа Божого», який зійшов в образі голуба з небес на Христа під час цього хрещення.
Освячену воду люди намагалися чимшвидше набрати в посуд і рознести по домівках. Вірили, що в того, хто зробить це першим, краще буде розмножуватися худоба і розвиватися все господарство. Орданській воді приписували чудодійні лікувальні властивості, її давали тим, хто постраждав від пристріту (вроків), хворим людям і тваринам. Особливо цінувалася вона пасічниками. Лікувальними та захисними властивостями наділялася не лише сама вода, а й усі предмети, які мали стосунок до ритуалу хрещення.
У багатьох місцевостях України дівчата і жінки намагалися захопити разом з водою по кілька камінчиків. Улітку їх клали на городі, що мало збільшити врожай овочів: капусти, огірків тощо. Гуцули в момент водосвяття опускали під лід на палиці шматок сіті, промовляючи при цьому «Ловлю рибу». Це мало сприяти успіху в рибальстві. Селяни Київщини як лікувальний засіб від пропасниці використовували шматочки мітли, якою очищали лід на Ордані.
На Хрещення по всій Україні за давнім звичаєм влаштовувалися катання на святково прикрашених конях. Подекуди організовувалися і кінні змагання.
Купання
В Україні відомий також звичай хрещенських купань. До крижаної купелі в освяченій воді як до радикального засобу порятунку вдавалися хворі на різні хвороби люди. У деяких районах Правобережжя аж до XX ст. дотримувалися традиції, згідно з якою у день водосвяття обов’язково купалися ряджені колядники і щедрівники, змиваючи з себе таким чином «скверну бісівських масок».
Хрещення завершувало цикл обрядовості різдвяно-новорічних святок. Після нього вже не звучали колядки і щедрівки. Натомість розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Зимові М’ясниці у народно-побутовому календарі були часом дозвілля і веселощів. Молодь збиралася на досвітки і вечорниці, а одружені влаштовували складчини і ходили одне до одного в гості. З цього часу чекали весну і тому говорили, звертаючись до Морозу: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».
доктор іст. наук, головний науковий співробіник відділу Український етнологічний центр ІМФЕ ім.М.Т. Рильського
http://ethnography.org.ua/content/novorichni-tradyciyi-v-ukrayini
|